Герой народу

Це було ще за часів кріпацтва. Кармелюк ненавидів панів і завжди допомагав бідним людям. 
Часто якийсь бідак виходить було у двір, а під порогом у хусточці лежать гроші. 
Радіють люди, що Кармелюк приніс їм гостинець. Одного разу бідна вдова із своєю дочкою вели на ярмарок продавати останню корову. Зустрів їх Кармелюк. Він дізнався, що вдова немає й шматочка хліба для маленьких дітей, а тому веде продавати останню корову. 
Кармелюк дав вдові грошей, щоб та купила дітям хліба, а корову щоб не продавала. 
Багатьох людей врятував Кармелюк від голодної смерті. Про нього народ складав пісні. 

 

Диктант на тему кобзарі

Кобзарі – та мандрівні музики – співці. Вони були зовсім маленькою, але особливою часточкою нашого народу. 
Кобзарі не мали ласки від долі – майже всі були невидющі, їх водили білим світом хлопчики – поводирі. 
Ходив кобзар від міста до міста, від села до села, наслухав, як живуть прості люди, і оспівував їхні жалі й радощі у своїх піснях. 
Часто кобзарів брали з собою в бойові походи козаки. Кобзарева пісня була сильнішою за будь-які зброю. 
За А.Григоруком ( 72 слова) 

 

Запорізька Січ

Був час, коли всю нашу землю загарбали й поділили між собою сусідні держави. Нестерпно стало жити українському людові в неволі. І почав він утікати у пониззя Дніпра, за пороги, де були дикі степи. 
Втікачі називали себе козаками, тобто вільними людьми. На островах, що лежали посеред бистрої Дніпрової води, вони заснували Запорізьку Січ. Це було грізне бойове укріплення. Його оперізували високі земляні вали, глибоченний рів та сторожові вежі. Підступи до Січи пильно охороняли дозорці. 
Козацьке товариство обирало з – поміж себе кошового отамана. Очолюване ним військо було як одна сім’я. 

 

Запорожці

Запорожці – це народ , на всякі діла здатний. Були такі, що й грамоти не вчилися. Зате читали так добре, що й учений так не прочитає. 
А сила яка в них була! Хоч у старого, хоч у малого! 
Воювали вони так. 
Стануть, а проти них двадцять ворожих полків вийдуть. Полки самі себе поріжуть, а запорожцям байдуже! Стоять та сміються.
Запорожців не зігнали з Січі, а вони самі пішли кудись на райські острови. Там і живуть.

(74 слова. З народних переказів)

 

Історія нашого народу

Наші предки будували замки, щоб боронити рідну землю від нападників. На горі вони ставили міцні будівлі. Оточували їх високим муром. На мурах були бійниці, через які люди давали відсіч чужинцям. 
Добре відомі замки в Луцьку, Хотині, Кам’янці-Подільському, Хусті, Острові, Олеську. 
Були замки в Києві та Львові. У замках, які збереглися, тепер музеї. Замки треба берегти! Це наша історія. 
Завдання. Запиши міркування: Замки треба берегти! Вони... 

 

Любов до мами

Сестри, Валя та Ніна, гралися на подвір'ї і чекали маму. От Валя й каже Ніні, що треба до приходу мами полити квіти, підмести підлогу, помити посуд. Ніна відмовилася і чекала на подвір'ї маму. Валя тим часом взялася за роботу. Незабаром показалась мама. Ніна так і кинулась до неї. Вона сказала, що довго сиділа і чекала маму. У цей час з хати вийшла Валя. Мама запитала, чому вона її не зустрічає. Дівчинка відповіла, що підмітала підлогу, поливала квіти, мила посуд. Ніна обняла матір і залепетала, що вона дужче її любить. 
Мати уважно поглянула на дочок. Потім Валю пригорнула і міцно поцілувала. Ніна тоді все зрозуміла. Вона почервоніла і мало не заплакала. 

 

Мати

Від Тараса Шевченка українська поезія протягом віків співала і співає величальну пісню матері. Бо ж у матері втілюється вся краса світу. Його сонячність, безмежність, незбагненність. 
Мати вчила і вчить нас. У кожної людини стоїть вона початком доброти і совісті. Вона подарувала нам життя, навчила говорити і запалила у серці вічне світло пісні. Тому з образом матері пов’язано усе найдорожче у нашій душі. Це рідний дім, яблуні і вишні в цвіту, широка і журлива річка, запашний луг. Усе те, що зветься Батьківщиною. 

 

Наша рідна земля

Рідний край !. Дорога серцю земля наша. Безмежні степи, зелені ліси й доли, високі і блакитні небеса ! Хіба є що на світі краще за це довкілля ? Хіба є що на світі дорожче за Вітчизну ? 
Рідний дім, гостинна ласкава оселя. Тут ти народився, вперше побачив світ, уперше ступив крок. 
А за порогом відкрився чарівний світ. Коло вікна ростуть мальви, соняшник, вишня. 
Ти розумієш, що це – твоя Батьківщина ! 
Від батьківського порога вона бере свій початок. 

 

Наші предки

Ми – українці. А нашими предками були слов’яни. Жили вони спочатку в лісах, полювали на звірів, ловили в озерах рибу. Потім стали розводити худобу, вирощувати хліб. Навчилися всяких ремесел. 
Слов’яни ділилися на окремі племена. Біля Києва жили поляки, а далі на захід - древляни. 
Були ще сіверяни, хорвати, уличі. Кожне плем’я мало свої землі, свого князя. Слов’яни торгували з іншими народами, охороняли свої володіння. 
Слов’янські племена згуртувались навколо Києва й утворили свою державу – Київську Русь.

Завдання. Склали асоціативний кущ до слова „українці” 

 

Природа

Разом з пробудженням природи від зимового сну на нашій землі починається цикл народних весняних свят. Ці свята пов’язані з стародавніми віруваннями, звичаями. 
Народ наш у своїх казках створив чудовий образ весни – гарної молодої дівчини з вінком квітів на голові. Весна – бажаний гість, її закликають дівчата піснями – веснянками. 
Народний образ весни – це образ краси, сили, надії. 
Головним святом весни є Великдень. У цей день ми з глибокою вірою висловлюємо слова” Воскресне Україна!” (За О. Воропаєм)71 слово 

 

Про річку Либідь

Річка Либідь пішла від сліз Либеді, дочки якогось київського князя. Вона була чудова. З усіх країв світу з’їжджались молоді лицарі, князі й королевичі просити її руки. Та княжна й чути не хотіла про весілля. Королевичі порадились між собою, здвигнули плечима, припоясали булатні мечі, сіли на своїх вірних коней і роз’їхалися. 
Пусто й сумно зробилося в княжому палаці. Не стало ні хоробрих лицарів, не прекрасних королевичів. Минуло кілька літ. Помер князь. Сумним було життя молодої дівчини. Дні й ночі вона плакала. З цих сліз і пішов струмочок, який називається Либіддю.

 

Рідна мова

Мово рідна! Ти безконечна, могутня, глибинна. Котиш і котиш хвилі своїх лексиконів, а їм нема кінця краю. 
Красо моя! В тобі мудрість віків і пам'ять тисячоліть. 
Скарбе мій єдиний, з тобою я найбагатший і найдужчий у світі. Без тебе – перекоти-поле, що його вітер несе у сіру безвість. 
Світлоносна! Ти завжди вабиш, чаруєш , кличеш на теплі й могутні хвилі свої. Єдина печаль проймає, що не вистачить життя, аби переплисти твій мовний океан. 

 

Річка Стугна

Під Києвом заліг змій. Жителі села Трипілля та міста Києва щодня мусили давати дітей на обід цьому змієві. 
От настала черга вести дочку й київському князю. І хоч побивався він дуже та не хотів, а таки віддав дитину душогубові. Але змій князівну ту не з’їв. Сподобалася йому дівчина. Вона ж довідалася, як можна цього змія вбити, написала листа, прив’язала до голуба та й відправила в Київ. У Києві ковалі Дем’ян та Кузьма викували великого плуга, запрягли у цього плуга змія і почали ним орати. м

 

Старий Київ

Давній народ, який оселився над Дніпром, називався полянами. Жили поляни родинами і мали своїх князів. Були серед них три брати: одного звали Кий, другого Щек, третього – Хорив. І була у них сестра Либідь. 
Поселився Кий на одній горі. Щек – на другій, що тепер зветься Щекавицею. А Хорив – на третій горі. Від нього вона називалася Хоревицею. Збудували брати місто і на честь старшого брата назвали його Києвом. Навколо міста росли ліси, дрімучі бори. А в місті жили люди працьовиті. 

 

Україна наша ненька

Україна... В одному вже тільки цьому слові і для нашого вуха, і для нашого вуха, і для вуха чужинців бринить ціла музика смутку і жалю... Україна – країна смутку і краси, країна, де найбільше люблять волю... 
Україна – це тихі води і ясні зорі, зелені сади, білі хати, лани золотої пшениці, медові та молочні ріки... 
Україна – розкішний вінок із рути і барвінку, що над ним світять золоті зорі. 
Поема жалю і смутку, краси і недолі...

 

Ярослав Мудрий

Князь Ярослав Мудрий мав нахил до книг. Читав їх удень і вночі. При ньому було привезено з інших країв багато книжок, які перекладалися і розмножувались. Кожна книжка бібліотеки коштувала вельми дорого. За одну книгу можна було купити ціле село з людьми, землею й майном. У книгозбірні були літописи, Євангеліє, опис життя Олександра Македонського, збірники мудрих висловлювань. На жаль, сліди книгозбірні загубилися.