Бабине літо

Наприкінці серпня або у вересні погода зазвичай псується. Стає холодно, йде дощ, задуває вітер. А потім знову повертаються погожі днини, стає тепло. Пригріває сонечко. Це означає, що настає бабине літо. Я кожного разу радію йому від душі, хоч знаю, що воно приходить ненадовго.

Як приємно зняти теплі речі: куртки, светри, кофти, товстючі джинси! Як добре знову одягнутися легко! Можна в футболці на вулицю вискочити, і не захворієш. Під час бабиного літа багато дерев та кущів ще зелені, а в саду розпускаються пізні квіти.Уявляєш, що справжнє літо ще триває та ніколи не скінчиться. Але до школи вже ходити треба: літні канікули минули. Так що ці два літа ніяк не сплутаєш між собою!

Під час бабиного літа павучки чомусь починають активно плести свою павутинку та розгойдуватися на ній туди-сюди. Павутина літає буквально всюди, де ростуть дерева!

Перебуваючи на природі, в неї постійно влізаєш, вона чіпляється до одягу. Але бабине літо подобається мені тому, що комахи вже майже не набридають. Кудись діваються кусючі комарі. Стає мало мух та ос, вони вже не лізуть до тарілки під час обіду.

Проводити бабине літо на природі дуже приємно. Навкруги гарно: листя помалу вже жовтіє або червоніє, а погода хороша, тиха. У цей час весело гуляти сонячним лісом або поїхати на озеро, на ставок. Купатися, правда, не можна, бо вода вже холодна. Але лізти у воду вже навіть не хочеться. Зате коли немає вітру, а під час бабиного літа вітру зазвичай немає, то яскраво-синя поверхня води блищить на сонці, неначе перлина.

 

Бабусині казки

Оришка душі не чула в Чіпці! Так його любила й жалувала… Щоб забавити дитину, почне йому казочку про рябеньку курочку або про горобця — доброго молодця розповідати.

Дуже любив Чіпка казки слухати. Казка була йому не вигадкою, а билицею. Не раз хлоп’я рівняло казку до життя, а життя до казки. І чого одні пташки так гарно щебечуть, а от горобці — тільки цвірінькають!

Бабусині казочки пластом осідали на дитячий розум, гонили в голові думку за думкою глибоко западали вони в його гаряче серце. Й увесь світ здавався йому живим, балакучим.

Щедрою рукою перекладала баба зі своєї старої в молоду Чіпчину голову все, що заховала її шістдесятилітня пам’ять (За Панасом Мирним, 105 сл.).

 

Бережіть пташок

 

Серед пташок, що зимують у нас, є багато друзів зелених насаджень. Ці пташки визбирують різних шкідливих комах у парках, садах, скверах, лісах.

Кожний може влаштувати в себе на подвір'ї біля вікна їдальню для голодуючих пташок. Прив'яжіть на гілку дощечку з маленьки­ми бортиками зверху, на стійці прибийте дашок, і пташина їдальня готова. Залишається тільки насипати в неї насіння соняшника, гар­буза, коноплі — його дуже полюбляють синички. Підраховано, що більшість усіх гнізд шкідливої гусені знищують ці пташки. Синиці охоче здзьобують несолоне м'ясо, різний жир, Потурбуйтесь про пташок зимою, і вони вам віддячать тим, що збережуть багато плодів від шкідливих комах.

 

 


Взимку у лісі
Тихо в лісі, тільки поскрипує веселий морозець. Тварини лісові не бояться снігу і морозу. Одяглися в тепле хутро звірятка, в густий пушок пташки і шукають собі їжу. Під дуплом старого дуба миша собі ще влітку нірку вирила, наносила тоненьких травинок і моху. Вилізла з нори, озирнулася навкруги. Тихо, очі сліпить білий сніжок. Засипав сніг стежечку. Вилізла тихесенько мишка на пеньок, дивиться: сухе насіннячко сюди вітерець приніс. Поласувала і почала хутро своє чистити. Ось під корою сховався на зиму жучок-шкідничок. Схопив дятел жучка і проковтнув. Раптом стрибнула на пеньок білка, шишка соснова у неї в лапках.

 

Вода весною

 Так щовесни. Ідуть вони до свого човна, одмикають і веслують до незатоплених горбочків та острівців. Ось перше сухе місце трапи­лося. Не видно жодного зайця. Проте скоро-таки надибають. Заєць бігає по мокрій латці землі, і вуха в нього теж жалісливо стирчать.

Заєць хоче у воду скочити. Весь він напружений, наполоханий, очі великі й опуклі. Батько бере його обома руками, заєць здригаєть­ся. Вигляд у нього заляканий і безпорадний.

А ген ще двоє зайців! Нашорошили вуха, схожі на два вухаті пеньочки. І такі вони насторожені та безпорадні, так вони вражені тим несподіваним багатоводдям.

Батько ступає на острівець, зайці товчуться навколо нього.

Батько їх ловить і випускає на згірку за селом.

 

Диктант 5 клас на тему Сівалка

Щоб виросла рослина, насіння повинне потрапити в ґрунт, де є волога і необхідні поживні речовини. Раніше зерна розсівали по полю вручну. Тепер поля засівають за допомогою машин, які називаються сівалками. Трактор везе з собою полем одну або кілька сівалок.

У сівалці є ящик для насіння, висівні апарати, насіннєпроводи і сошники. Сошники роблять борозенки на ріллі. Висівні апарати забирають насіння з ящика і скидають його через насіннєпроводи й сошники на дно борозенок, які відразу ж загортаються землею. Якщо сівалка комбінована, то в кожну борозенку одночасно вносяться добрива. Є сівалки, якими сіють хліб: жито, пшеницю; є сівалки для сівби бавовнику, льону, буряків, кукурудзи

 

 

Диктант на тему театр

Кожний з нас не раз дивився на сцену, очікуючи підняття завіси і відчуваючи приховане хвилювання. Завіса піднімається (або розсувається), відкриваючи сцену, на котрій з’являється особливе життя. Воно, це життя, неначе нам знайоме, але поступово ми помічаємо в ньому щось особливе. Мимоволі співпереживаєш горю і радості героїв вистави, стаючи ніби учасником подій, що відбуваються…

Театром називають не тільки будинок, де відбуваються вистави — спектаклі.

Театр — це особливий вид мистецтва, як і музика, живопис, архітектура. Мистецтво театру передає якусь подію так, як це могло б відбуватися у житті. Театр, як дитяча гра, нагадує про щось, що справді відбулося або могло відбутися у житті. Тому про акторів кажуть: «вони грають» 

 

Диктант про маму

Про себе мати не згадувала, і відколи я знаю її, вона найменше турбувалася собою.

Як вона любила робити і в городі, і в полі, і в лузі! І тихо втішалася зробленим. Мати, як свята, очікувала садіння соковиці, жнив. Вона любила, щоб снопи були гарними, як діти, а полукіпки стояли, наче парубки. І дуже полюбляла в жнива після праці лягти на воза і дивитись на зорі. На Чумацький Шлях, на Стожари і на отой віз, що народився із дівочих сльозин. Любила дослухатись до неба, до землі, до крил і до схлипування роси.

Цієї уваги до всього доброго, гарного вділила мати й мене. І я теж, як свята, очікую того дня, коли грім розморожує сік у деревах чи коли не зіллям, а хлібом починає пахнути жито (За М. Стельмахом, 120 сл.).

 

За вікном весна

 Земля розтягнулася й дихала вогким віддихом. Легка сіра мряка здіймалася над нею, і земля визирала з сивого серпанку. Деякі місця вже прибралися в ніжну зелень озимини.

Небо було чисте й блакитне. У його висоті щебетали жайворонки. Їхні голоси були немов придавлені повітрям.

Батько й син вирушили в поле орати. Михайло запряг препишні воли до плуга й поганяв їх. Блискучий леміш пірнув глибоко в землю. Великі кусні землі розсипалися хвилею. Часом срібний леміш ховався глибоко у крихкій масі, а часом вискакував і полискував у раннім сонці, пишався рівними борознами за собою.

 

Криниця Тараса

Малим хлопцем Тарас Шевченко разом зі своїм дідом Іваном ходив пішки до Мотронинського монастиря, що недалеко від Чигирина.

Ішли вони довго, хоч вийшли з дому ще вранці. Надворі була спека, і подорожні притомилися. Сіли, поїли, що Бог послав, захо­тілося пити. Ось неподалік вони й запримітили маленьке джерельце й почали розгрібати навколо. Незабаром звідти забила вода. Та ще ж яка смачна! Напилися, відпочили й пішли далі.

А впорядкована ними криничка залишилася й існує до наших днів, тамуючи спрагу багатьох людей, славиться своєю цілющою, смачною водою.

І називають її люди Тарасовою.

 

Могучий дуб

 Молодий лісник побудував у лісі велику кам’яну хату й посадив дуба під вікном.

Минали роки, виростали у лісника діти, розростався дубок, старів лісник.

І ось через багато літ, коли лісник став дідусем, дуб розрісся так, що заступив вікно. Стало темно в кімнаті, а в ній жила красуня — лісникова внучка.

— Зрубайте дуба, дідусю, — просить онучка, — темно в кімнаті.

— Завтра вранці почнемо… — відповів дідусь.

Настав ранок. Покликав дідусь трьох синів і дев’ятьох онуків, покликав онучку-красуню й сказав:

— Будемо хату переносити в інше місце.
І пішов з лопатою копати рів під фундамент. За ним пішли три сини, дев’ять онуків і красуня внучка

 


На порозі зими
Погідливий жовтневий ранок, а ліс розлягається від весняних пісень пернатих. Птахи співають про те, що готові зустріти нову весну.
Коротке бабине літо. Вже повіяло холодом. Змовкли пернаті музиканти, вони перебралися до своїх місць зимівлі.
Від ранку до ночі трудяться борсуки. Вони носять у нори сухе листя. Білочки й сойки ховають у дуплах горіхи, жолуді. Запасаються на чорний день.
І люди заготовляють сіно, гілки, ягоди, насіння. Для звірів і птахів збирають. Усюди на галявинах можна побачити годівниці. Взимку люди наповнять їх кормом. Птахи і звірі прийдуть сюди на сніданок.

 

Польові запахи
Іван Петрович відчуває поле своїм обличчям. Легке віяння то пестить його, то ластиться, то наскакує розбишакувато. І він відчуває глибину вітру, глибину поля, таке бездонне безмежжя. Вітер доніс дух картопляних городів, соняшничиння, витьопаної дощами кукурудзи, сльозливе зітхання цибулі. Уже вгадуються густі загати з очеретів та картоплиння.
Ось уже й перше подвір’я, потекло й холодно вкололо чорно-жовте цвітіння чорнобривців. На цьому обійсті пахне поливом, нарізаним із кізяків, перемішаних із соломою. Оця господиня запаслась на зиму хмизом, який назбирала в лісі, носила в’язками.
Стомився, сів відпочити. Відчував заспокоєння і полегшення.

 

Про дуб

Літо. Сонце сипле з неба вогнем, але веселі й крикливі хлоп’ята зовсім не відчувають спеки. Вони забавляються в холодку. В саду дерев багато, зілля всякого, і бігати є де.

Як люблять діти бігати й бавитися в тім саду! Тут росте величезний, грубий і дуже гіллястий дуб. Він, немов зелена кругла баня, видніється здалеку над селом.

Дуб росте біля самої дороги, підпирає пліт. До його стовбура, немов діти до батька, туляться широколисті лопухи, кропива та подорожник.

Місце під дубом гладко витоптане. Тут хлоп’ята люблять ховатися, мов під безпечну стріху, від дощу, зливи. Тут ніхто їх не сварить за крик або біганину.

 

Про літо

Літо на Україні за народним календарем починається 21 червня. Влітку дні найдовші, а ночі найкоротші. Як погідна ніч, то падає густа роса, покриває землю і рослини. Часто надходять бурі зі зливами та громами. Інколи випадає град, виб’є збіжжя в полі, обломить дерева і заподіє великої шкоди.

По городах, полях і в лісі багато всяких квіток. Безліч метеликів й інших комах у повітрі. Вже достигають деякі овочі та ягоди. На полях уже визріває збіжжя, і настають жнива.

У полудень стає гаряче. Сонечко аж обливає теплом. Пішов би куди, та ноги не несуть. Ягнята лежать собі в холодочку біля ставка. Коні зібралися до куп: стоять, опустивши голови, тільки хвостами одганяють оводів.

 

Світанок

Ледве світає, а ластівки вже дзьобонять по стріхах. Півні перекликаються. Вертаються пастухи з кіньми. Свіжий холодок і хмарки на сході віщують погідний день. Стайня відчинена, худоба ще відпочиває.

Сусід на дровітні коле поліно. З-під стріх виповзає лінивий дим. Кури починають гребти коло призьб телята озиваються, корови підтягують басом…

Сонце підходить, розпорошує

Росу з запахами квіток у повітряне море. Листки і квіти розкриваються, а з їх обіймів будиться комашня і бринить. Білочка теребить у кущі смерекову шишку. Над селом плаває яструб і заглядає на подвір’я. Поміж корови стрибнув заєць і помчав у млаки. Худоба сходить у розлогу долину. З одного боку — молодник, а з другого — ліс…

 

Сніг у вечері

 Увечері вітер затих. Уночі повалив сніг, тоді все навколо повеселішало. Степ уже не гомонів вітрами. Міста й села лежали в білому мовчанні.

Сніг сліпив очі і людям, і птиці. Щиглики крутили голівками в жокейських шапочках. Стрибали синички в чорних фартушках і жовтеньких светрах. Горобчики піднімали хвостики козирком і мережали хрестиками сніжок.

Усе раділо зимі: природа, птиця, люди. А зима бралася, давила, шаленіла. Сніг не скрипів під ногами, а вищав.

Орися зупинилася біля малесенької ополоночки. Чорна жменя показувала на темному дні дива: голубі тіні, риб’ячі очі. До великої ополонки, без сумніву, наближатися було небезпечно.

 

Як ми садили сад

Недавно наш клас вирішив посадити сад. Яких ми яблунь насадимо, яких груш, абрикосів, слив, вишень! Навколо саду вирішили посадити захисну смугу акацій, кленів, беріз. Вже місяць ми воюємо з пустирем, звільнили від бур’яну і терну величезну площину.

У жовтні привезли до школи саджанці яблунь і груш. Я, Тимко, Стьопа і Якимчук руками розправляли корінці, присипали їх пухкою землею, заступами біля кожного деревця робили лунки. А спочатку у відкритій ямі ми забивали в дно кілок. Тимко зробив гарну довбню, замашну, зручну. Потім ми прив’язували до кілка посаджене деревце вгорі і внизу, щоб не розхитував вітер.