Амазонка

У славнозвісного „батька історії” Геродота я прочитав легендарний чи напівлегендарний  переказ про дивовижне плем’я жінок-амазонок. Селилися вони, вірогідно, у Приазов’ї, на рівному степовому березі моря. Ніби з власної волі жили осібно, відцуравшись чоловіків, самі були войовничими, уславилися жорстокими набігами на сусідів. Якби душі Геродота дано було побачити Україну 1943р., він би інакше сприйняв амазонок. Може, й тоді, задовго до нашої ери, жіноче царство виникло не через забаганки слабшої половини, а із жорстокої дійсності? Якраз Приазов’є було тоді справжнім лобним місцем, бо тим пониззям невпинно вдиралися кочівники за кочівниками, орди за ордами зі Сходу... Така ж самісінька картина відкрилась би Геродоту на терені України і в час вікопомної національно-визвольної війни проти польських поневолювачів. Тоді високого рангу християнський священнослужитель із Сирії, Павло Алеппський, подорожуючи виснаженою неперервними битвами  Україною, був уражений тим, як мало чоловіків по містах і селах. Одні жінки, старі діди й діти. Та гетьман Богдан Хмельницький уселяв віру, що згинуть вороги, а Русь буде панувати. Його слова підхопила й понесла у віки Україна: „Ще не вмерла козацькая мати”.

 

Болото

 Вода річок, струмків, які впадають в озеро, приносить частинки ґрунту, глини, піску. В озері вони осідають на дно. На дно постійно падають також відмерлі рослини.

В озері живе мало організмів, які живляться рештками рослин. А бактерії не встигають перетворювати їх на поживні речовини. Тому рештки рослин нагромаджуються. Озеро, починаючи від берегів, повільно міліє. Рослини розростаються не тільки по дну, а й по поверхні води. Їхнє коріння щільно переплітається, утворюючи ніби плаваючий килим. Він стає товщим від попадання на нього мулу і частинок рослин. Поступово такий килим укриває майже всю поверхню води. На ньому селяться вологолюбні трав’янисті рослини: мох, осока, пухівка, комахоїдна рослина — росичка, а також кущики журавлини та чорниці.

У болотах зосереджені великі запаси води. З них бере початок багато річок. Болота є природними фільтрами для води. Вони очищають її від отруйних речовин і хвороботворних мікробів. Осушення великої кількості боліт зашкоджує природі

 

Вирушаймо в путь!
Як хороше мандрувати літом в Україні! Як приємно проїхати її шляхами, коли розкриваються перед тобою все нові обрії!
Сонячне, колосисте безмежжя вабить і кличе до себе. Легкі тепловії лоскочуть покрите бронзовою смагою лице.
Безмежна голуба далечінь розгортає перед тобою дивну красу барв різних відтінків. То замерехтить жовтогаряча золотиста нива. То розстелеться синіми, червоними, рожевими килимами буйнота трав.
Вогнисто спалахував небокрай на сході. День зводить над Дніпром свої вітрила. Заграв вітерець на хвилях Каховського моря, рожева смуга пролягла на воді. То сонце розіслало червоні шовкові полотна.

 

Диктант на тему деревій

Якщо ви гарячої літньої днини, коли й вітерець не шелесне, стомитесь у дорозі та присядете десь на горбку відпочити, то відразу вдихнете гіркувато-приємний освіжаючий дух деревію, що тут-таки довкруж розсипав свої білі (або й блідо-рожеві) щитоподібні суцвіття на високих і міцних внизу  брунатних, стеблах. Коли ж помнете в долонях один такий щиток або ж потрете візерунчасті листки і глибоко вдихнете бальзамовий запах, то відчуєте, як стало вам легко, приємно, як прибувають сили.

 Ця багаторічна трав’яниста рослина надзвичайно поширена по всій Україні, її невибагливість, життєздатність, плодючість (25тис. Насінин з однієї рослини!), чіпкість і витривалість ніби не знають краю, не мають меж .Деревій можна знайти практично скрізь: у лісах і чагарниках, на галявинах і узліссях, на вкритих травою степових схилах і високих берегах річок, в низинах і байраках, попід парканами і вздовж доріг, у лісосмугах і на сухих луках. Нерідко сусідами його є звіробій і материнка, петрові батоги і подорожник.

Часто цю траву називають тисячолисником, бо має листя дрібно посічене, наче на одному черешку кучерявиться безліч маленьких листочків. За давнини мав ще й інші назви – сер поріз, порізник, кривавник.

 У медицині деревій застосовують з давніх-давен. Греки називали його ранником, бо він широко відомий як кровоспинний, знезаражувальний засіб.

 

Диктант на тему заєць

Колись у нас удома жив заєць-русак. Його приніс із лісу старший брат Дмитро. Сірий нам сподобався, і ми всіляко старалися встановити з ним якомога тісніший контакт. Але він нас цурався, а ми побоювалися його: раптом укусить. Коли ми починали його гладити руками, він з якоюсь внутрішньою напругою терпів наші ласки, але ніколи не намагався вкусити когось.

Дідусь нам розказав, що зайці, як і кролі, можуть бачити все навколо себе: бічне розташування і випуклість очей забезпечує їм велике поле зору. Часто зайці підходять до околиць сіл, забираються в садки. А маленькі зайченята, що живуть з людьми, дуже піддатливі на ласку і турботу про них і щиро прив’язуються до людей.

Минуло кілька днів. Заєць не виявляв бажання йти на негайне зближення. Оскільки возитися з ним і займатися його вихованням дорослим було ніколи, то його відпустили знову до лісу (За І. Заянчковським).

 Скласти усний докладний переказ художнього тексту розповідного характеру з елементами роздуму.

 

Диктант на тему крила

Христина лише недавно відійшла від тих років, коли в найсолодших мріях їй все хотілося кудись летіти. Ото, бувало, тільки сплющить очі, а руки її враз легшають, стають крильми, і вона в радісному переляці підіймається  над хатами, летить понад левадами, проноситься над ріками, лісами. Все-все вона бачить, що робиться внизу: он діти, прикладаючи руки до очей, проводжають її захопленими поглядами, мати жене з череди корівку і свариться на доньку притикою; он рибалки витягають ятір із срібною рибою, а за рікою колосся достигає-хилиться на лану, а над ним підіймається сонце, і воно теж, здається, зіткане з колосся. Отак і в сон щасливо влітала дівчина, де все було кращим або страшнішим, аніж у житті. Може, через те,  що Христині найбільше в світі хотілося мати крила, вона й по землі не ходила, а наче літала. Ні одне весілля, ні одні танці, ні одне колядування не обходились без неї. Навіть на буряках сапка у Христини не полола, а пританцьовувала, доганяючи найкращих полільниць. І тільки в цьому році трохи присмирніла непосида, коли вперше взула не перешиті, а нові чобітки, а на голову начепила пів крамниці стрічок і  запишалася перед дзеркалом. Вона вже таки дівчина! Тому-то сама собі по-змовницьки підморгнула в дзеркальце, потім споважніла, враз дійшовши до думки, що вона гарненька і їй вже пора дівкувати. 

 

Дощ

Тихо й нудно. Спека пекельна… Ось-ось має щось трапитись. І десь далеко, за темною смугою лісу, обізвався грім. Легко й радісно зітхнув густий хутірський парк зі столітніми дубами, тихо забриніли маленькі шибки в низенькій хаті, що притулилась самотня до панського парку. Пішла хвиля, аж засвистіла, по ланах засохлого жита.

Щось насувало грізне. Потемніло, завітрило, закрутила курява. Гримнуло ближче, немов звалив хтось на поміст деревину, загуркотіло й покотилось у небі.

Вітер ущух. Між листом зашелестів густий, рівний дощ. А на небі зчинилась гуркотнява: усе ламало і трощило. А з-під тієї тарахкотні тихо сіявся на прив’яле листя, на присмажені трави й хліба дрібний, як роса, холодний дощ.

Тихо шуміла трава під бризками, ковтала воду суха земля, пирскало й плюскотіло віття на дереві.

Хмара щедро сіяла й сіяла (С. Васильченко).

 

Запорожжя

Запорожжя було одним із найзнаменитіших військо­вих орденів. Подвиги Сагайдачного, Палія, Сірка, Нечая, Сулими, Павлюка були великою школою для кожного, хто зрікався нудного життя у рабстві й приходив шука­ти волі. Вже на самому початку шістнадцятого століття Запорожжя — військо вишколене, в якому кожен вико­нував відому йому службу, військо знамените. Недарма Богдан Хмельницький підписувався то «старший війська Запорозького», то «запорозький гетьман», то «гетьман Запорозького війська».

Це була школа войовничості не скореного ніким на­роду, велике горнило уміння підпорядковувати людині будь-що: ворогів-напасників, ревучу навалу води, мов­чазність гордого каменю.

Річище Дніпра з краю в край неодмінно перетинали пороги — гранітні хребтини, що стовбурчились понад водою інколи усього на кілька кроків, а то ушир цілої версти! Порогів було дев'ять. Від порога низового до горішнього було двісті шістдесят п'ять островів, і усі, як один, мали сліди укріплень запорожців.

Окрім грізно перекинутих гранітів, порогів дніпров­ських, лежали споконвіку сотні заборогів, окремих скель із граніту, порозкиданих по руслові; та лежали вони, перепиняючи шлях воді, не всуціль, від берега до берега, а тільки подекуди.

 

Література

Літературу можна б зрівняти з могутніми пасмами гір.  Вражають і приголомшують вони нас своїми потужними кам'яними сплесками, рвуться до неба, немов грізний крик землі, виповнюють простір такою несамовитою і неповторною красою, яка може зродитися тільки внаслідок невпинного мільйоннолітнього процесу творення. Здіймаючись своїми  непохитними валами, гори, ніби підкоряючись якійсь вивіреній силі, ревниво пильнують, щоб не дати перевищити себе, але безрадно завмирають перед видовищем кількох недосяжно високих вершин, що сяють у піднебессі, вкриті вічними, як і сама слава, снігами. Коли ж наблизитись до гір, коли сміливо й радісно заглибитись у їхній могутній світ, все майже вмить зміниться, зовні все постане в розчленованості, в сум'ятті, в боротьбі, в змаганні, вкриті вічними снігами вершини так само сяятимуть на сонці, але тепер уже не над одноманіттям хребтів, а серед сотень тисяч інших вершин, піків, гір, бескидів, скель, і важко буде визначити, що вище, перспектива змінюватиметься невпинно й нестримно, іноді нижчі затулятимуть від вашого зору вищих, мінливість і непевність гірського  світу для недосвідчених може бути навіть небезпечною, і порятуватися від цього можна тільки знанням, умінням і, сказати б, мистецтвом бачити, орієнтуватися, сприймати все не самим серцем, але й розумом.

Може, таке порівняння занадто суб'єктивне, але воно щоразу зринає, коли постають перед тобою імена великих: Гомера, Данте, Шекспіра, Сервантеса, Ґете, Пушкіна, Шевченка, Франка. Вони справді височать над світовою літературою, мов джомолунгми й монблани над гірськими пасмами, і коли до цих імен долучаються сотні й тисячі інших, вони з'являються перед твоїм зором то на короткий час, то на багато років, а то й на все життя.

 

Любисток

 З’явився любисток у нашому краю дуже давно. Розкішне зелене листя, приємний запах зробили цю рослину улюбленою в народі. З нею пов’язане повір’я, що можна цим зіллям причарувати когось. Тому любисток має ще й кілька народних назв: любчик, любець, приворотне зілля. Він оспіваний у піснях про нещасливе кохання. У багатьох районах України любисток шанують як оберіг садиби, чаклунське зілля.

Любисток використовують для приготування народних ліків від головного болю. Здавна українські дівчата мили любистком голову, щоб волосся було гарним, щоб не боліла голова.

Деякі народи Кавказу споживають любисток як приправу до м’ясних страв.

Любисток охоче живе на різних грунтах, любить вологу. Та найчастіше його садять у квітниках.

 

На березі моря

 Як у морі знайти дорогу? Чи по тій стежці, що кинув місяць, треба йти та йти, чи по тій хвильці, що жене тихий вітер, чи по зграї рибок, що пливуть по ньому?

Таке велике, таке синє море, і хвилька схожа на хвильку, і не видно берега — ні праворуч, ні ліворуч, ні вперед, ні назад.

Зупинилася посеред моря Галя під блискучим зонтиком, у морських лижах, як у незграбних калошах на ногах. З-під зонтика та калош її майже й не видно. Перелякано озирається навколо Галя.

Сріблясті чайки зашуміли, закигикали, ніби пасма білого шумовиння залітали навколо. Чорні гагарки заквирікали; страшні потворні баклани, що летіли цілими зграями поснідати вранці рибою, замахали здивовано крилами.

Чому сьогодні сонце упало в море? І що від цього буде їм? Чи не розжене воно риб? І баклани поринули глибоко-глибоко в море і затріпотіли там дужими крилами, щоб налякати риб і спіймати їх.

 

Натуральні числа

 Числа від 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, … називаються натуральними й утворюють натуральний ряд чисел. Для запису натуральних чисел користуються десятковою системою числення, в основі якої лежать десять знаків — цифр. На першому місці в натуральному ряді стоїть число 1, за ним іде число 2, далі 3 і так до 9. Після 9, згідно з правилом десяткового числення, йде число 10, а за 10 іде 11, і в натуральному ряді немає останнього числа — за кожним натуральним числом стоїть ще одне натуральне число.

Важливу роль у десятковій системі числення відіграє число 10. Десять одиниць називають десятком, десять десятків — сотнею, десять сотень — тисячею. Ці назви використовуються під час читання натуральних чисел.

У десятковій системі числення один і той самий знак має різні значення залежно від місця, де він розміщений. Перша цифра справа в десятковому запису натурального числа називається цифрою першого розряду, друга цифра справа — цифрою другого розряду, третя — цифрою третього розряду.

Натуральне число використовується не тільки для лічби предметів, а й для характеристики порядку предметів. Порядкові та кількісні числа зв’язані між собою.

 

Пахнючі квіти

 Вирощуючи різні квіти вдома чи в садку, милуючись їхньою красою, ми рідко думаємо про те, що плекаємо скарбнички із надзвичайними властивостями. А воно саме так і є, бо квіткові рослини зберігають наше здоров’я, молодість і красу, поліпшують апетит, надають їжі пікантності та аромату. А ще квіти дарують естетичну насолоду, відволікаючи від турбот і стресів, вселяють бадьорість, оптимізм, просто поліпшують наш настрій.


Така універсальність властивостей притаманна багатьом видам рослин, культивованих у кімнатних умовах, особливо ж представникам тропічної та субтропічної флори. Майже кожна рослина, вирощувана в кімнаті, - то в’язанка сюрпризів, букет розгаданих, таємничих, невідомих поки людям властивостей.

Важко, практично неможливо поділити різні види рослин відповідно до закодованих у них властивостей та за їхньою дією на людський організм. Наприклад, багато лікарських рослин – декоративні та пряно-смакові. Чимало овочевих мають гарні квіти та плоди, придатні для використання як спеції, що водночас здатні лікувати. Десятки наших місцевих квіткових рослин поєднують у собі харчові, лікувальні та дієтичні властивості з чудовими декоративними якостями.

 

Перший етап зросту знань

Часто в душі моїй звучить голос матері, що читає мені чудові рядки Тараса Григоровича Шевченка про сонечко, веселку, сокорину. Мені пригадується передвечірня година, коли я сидів на руках материнських. Пам’ятається, як на квітці трепетав великий барвистий метелик, шелестіло листя на тополі. На зеленій галявині під тополею стояв півень з червоним гребінцем, а в блакитному небі пливла біла хмаринка. Заходило сонце, від ставка пливла хвиля прохолоди. Мати заспівала пісню. Така прекрасна була та пісня, що, здавалося, і листочки на тополі перестали шелестіти, прислухаючись до материнського співу. Та хвилина запам’яталася на все життя. Мабуть, із неї починається моє життя в казковому світі слова.

 

Прийшла осінь

 Прийшла осінь. Стоять теплі, золоті дні. Повітря стало чистим, прозорим. Відкрилися степові простори, далекі скіфські кургани в примарнім сіянні ласкавого сонця здаються попелясто-сірими. Край дороги — яскрава квітка ромашка. Ранками на її чистих пелюсточках блищать сріблясті крапельки — це розтав перший приморозок. А квітка живе, не губить своїх пелюсток на землю.

Увечері небо стає сірувато-рожевим. На тлі оранжево-попелястої зірниці чорні зграї ворон, що летять на ночівлю, розпростерши крила, здаються якимись фантастичними істотами. Ліс стоїть задумливий, тихий, тільки листя тріпоче від тривожного повіву вітру. Поле з кожною хвилиною все більше темніє. Здається, ніби сутінки розтікаються хвилями із балок і ярів, покривають землю, застилають ліс. На сірому небі покотилась, упала зірочка.