Гончар чарівник

У  майстерні  Саливона  Глека  було  вогко  й  незатишно,  як  і  в  будьякій  старій  гончарні.

Олійний ліхтар висів під низькою стелею, шипів  і потріскував. Було б там  зовсім  темно,  коли  б навпроти широких  дверей не палало  горно, що в ньому гончарі випалюють посуд. У грі відблисків, які метушились по стінах майстерні, все видавалось химерним  і непевним.

На трамках стояли готові до випалювання миски, горнята, гладишки й  глечики мальовані чи просто муравлені, підсушені,  але ще  сирі. Горно  палало  малим  вогнем,  щоб  зразу  посуд  не  порвати,  і  тільки годин через вісім Саливон мав  запалити вогонь великий  (з дров  соснових,  липових  чи  осикових),  але  й  тепер  гончарня  виглядала  святково, прикрашена клечанням,  зіллям, квітами й  травою.

«Сідай-но,  козаче»,—  запросив  старший  Глек,  підсуваючи Мамаєві якусь  дривітню,  а  сам  узяв  дугастий ніж,  схожий на  струг  бондарський з двома дерев’яними держаками,  та й повернувся до роботи.

Він, в котрий уже раз, перестругував  глину, раніш розмочену й  збиту дерев’яною довбешкою, щоб роздрібнити  грудки, потім розмочував  і довго місив  і  все  це  вони  робили  тепер  удвох  із Лукією,  бо  челядників Саливон не тримав, а молодий гончаренко, Омелько, соборний протопсальт, був уже в далекій дорозі. Мамай сів не на дривітню, а примостився біля волоського  станка  (О.  Ільченко, 194  слів).

 

Для чого потрібні диктанти

Диктант – один з основних видів робіт при навчанні правопису. Це запис учнями сприйнятого на слух тексту, при якому необхідно правильно написати всі слова та розставити пунктуаційні знаки. Перевірочний та контрольний диктанти, які учні пишуть самостійно, дозволяють виявити пробіли у їхніх знаннях та виділити типові помилки з метою їх подальшої ліквідації.

Найбільш ефективним написання диктанту буде для наступної мети:

а) попередній – проводиться при ознайомленні з рівнем володіння мовою учня – на початку роботи вчителя з новим класом або при знайомстві репетитора з новим учнем. Такий вид роботи дозволяє встановити, що учень знає, а що ні, і відштовхуватися від цього у подальшій роботі.

б) перевірочний – підсумовує вивчений за певний період матеріал, демонструє, наскільки учні його засвоїли. Також такий диктант допомагає вчителю визначити, наскільки ефективною є його методика викладання.

Написання диктанту потребує підвищеної уваги, концентрації, вміння співвідносити почуте з теоретичними правилами, вивченими раніше. Основна мета написання диктанту – формування в учнів навичок «бачення орфограми» - тобто проблемного місця в написанні слова чи постановки знаку пунктуації, що тягне за собою необхідність згадати та застосувати відповідне орфографічне правило.

 

Добро,життя,любов

Мамині очі. Мамині натруджені руки назавжди вкарбувались у нашу пам’ять. У найтяжчі години скрути та радощів ми згадуємо наших матерів,  подумки  осягаємо  їх  нелегке життя,  уявляємо  риси  обличчя  й  ті ж натруджені, пошерхлі,  зашкарублі,  але  завжди ласкаві руки.

Пісенний образ матері — живий храм, повен смутку, страждання і нездійснених,  але вічних  сподівань  і надій.

Через пісню я знову та знову уявляю всі стежки, всі життєві дороги, пройдені моєю матір’ю… І знову стишуюся, стаю непорушним чи занімілим, коли зачую пісню над колискою. Цю легкокрилу, повну таємничої зваби, колискову птаху. З нею ми  засинали  і швидше  виростали  в  снах. Той, хто не чув материнської пісні,  зостався бідним на все життя.

Думаю про матір — то радість, то урочиста пам’ять, що завжди з нами. Вклоняючись  вам,  дорога нене,  я  славлю найвеличніше на  землі — материнство. Матерям  завжди  сниться,  уявляється,  бачиться  світла  доля  дітей.  На  дорогу  вони  дарують  нам  вишиваний  рушник  і  хліб-сіль, чорним та червоним вишивають сорочки. На добро, на життя, на любов (М. Сингаївський; 160  сл.).

 

Життя

Тут пишалось життя, куди  оком  доглянути. Лани  з  хлібом  зеленіли, конюшина розцвітала, у воздусі грав милий запах з цвітів сіножаті, буяли рійно комахи, метелики, бджоли,  а високо, невидно під  голубим небом розсівалися жайворонки дрібними, милозвучними перлами.

Сонце почало легко припікати, а ясність так  і вабила стулювати очі. Коли  стулював, бачив прерізні барви…

Малий  садок  за  бурдеєм  стояв  у  самім  розцвіті  й  дихав  солодкими, сильними  пахощами. Між молодечою  зеленню  листя  визирав  цвіт  груші білими в’язочками  там вишень, слив, а  там  глибше,  тискаючись уже з  лісом,  блідо-рожевий  цвіт  яблунь.  Безліч  бджіл  вешталося  воздухом, бринячи, приваблені пахощами, як  і  самим цвітом…

Місцями  збиралася  їх  громадка на  в’язанках цвіту,  і, коли ледве  замітний подув вітру ворушив галуззям, вони мов у грі хиталися враз із цвітами й здавалися якоюсь преніжною пустотою природи, особливо у тих місцях,  де  пишалася  садовина  в  розцвіті.  Довкола  саду  й  бурдея  буяла грубою  густою  верствою  зелені  накраплювана  білим  і  рожевим  цвітом конюшина;  а  далі  за  нею  простягалися  лани  збіжжя,  яке  легко  й  ритмічно колихалося під  такт подихів леготу.

Далеко  й широко  нічого,  крім  миготливої, широкої  зелені,  а  десьне-десь між нею  горстка поважного  лісу,  докупи  збита  громадка  струнких дубів-сторожів  (О. Кобилянська, 186  слів).

 

Кожен має право жити

Кожна людина має право на життя. Це найважливіше з усіх людських прав. І воно повинне поважатися іншими людьми й забезпечуватися суспільством. Якщо право людини на життя обмежується або реалізується, то таке суспільство не може вважатися гуманним  і досконалим. І людина в  такому разі має право боротися  за  своє життя.

Самовільно  розпоряджатися  життям  іншої  людини  не  може  ніхто, навіть  ті, хто  їй його дав —  її батьки.

Ні колір шкіри, ні національна приналежність, ні стать, ні вік, ні переконання, ні  стан  здоров’я — не  дають ніяких, навіть щонайменших підстав порушити це священне право кожної людини на життя. Навіть позбавляючи  життя  саму  себе,  людина  також  деякою  мірою  вчиняє злочин проти  людяності й  людства,  бо  її життя належить не  тільки  їй одній.

Право  людини  на  життя —  це  право  на  чесне,  суспільне,  корисне, вільне життя.

Право на життя передбачає також і високу відповідальність самої людини перед самою собою та перед  іншими людьми за своє життя (Р. Арцишевський; 165  сл.).

Завдання

  1. Випишіть  слова  з подвоєнням  та подовженням приголосних. Поясніть орфограми.
  2. Випишіть речення  з однорідними членами. Поясніть пунктограму.
  3. Виконайте синтаксичний розбір реченн

Лелеки

Я пригадую, з яким особливим нетерпінням чекав, коли при­летять лелеки до нашого села. І була якась особлива радість зустрічі з цими птахами: вони всідалися на старій клуні і, заки­нувши голову до неба, розсипалися клекотом. Разом із ними приходила весна, земля прокидалася й виповнювалася знову безліччю істот: жаби кумкали, жайворонки вимірювали піснями височінь неба, бджоли стрімко проносилися над головою, а джме­лі особливо довірливо щось проказували до розцвіченої синень­кої кропивки. Який багатий світ! Спориш зворушливо зеленів дрібнесенькими листочками, червонясті язички кінського щавлю ловили тепле проміння, а на оболоні, залитій водою, походжали на певній відстані один від одного, поважно переставляючи ноги, лелеки.

Мені кортіло підійти ближче й погладити їх по чорно-білих перах, доторкнутися до червоного дзьоба, до лискучих шкіряних чобітків. Але це заборонено: ані торкатися, ані вилазити до гнізда, ані пускати по них із рогатки камінчики. Свята птиця, яка за кривди може помститися, кинувши на солом’яний дах жарину, діставши її з нічного неба. Лелеки повернулися з вирію, країни далекої, незнаної, яка невідомо де. Але дуже-дуже далеко, за краєм землі.

 

Минає ніч

Минає ніч. Світає. І блідий місяць освітлює зовсім вже іншу картину в степу: іде Катерина і Голик Валерій. Видно, все в них переказано десятки разів  і вже не під силу йти далі  їм рядом. Навіть краса ночі приймає сумний відтінок  і тільки поглиблює муки дівчини. Катерина — молода, через те горе  і страждання, які випали на  її долю, пригнічують  її з величезною силою. Щоб не говорили, а для дівчини в розквіті юності любити і бути любимою — основне прагнення всього  її єства. це так само вірно й неминуче, як для похилого віку  слабість  і прагнення  спокою.

Що приніс  їй любий в цю ніч? Які квіти, який політ думок  і почуттів? У сумній тривозі дивимось ми на нього, подібно до художників, що стоять на  самоті перед невдалими  своїми  творами: на що пішли фарби, полотно  і праця?

Важко прочитати на холоднім обличчі Голика, чи судилось йому все життя волочити свої пороки  і навіть просуватися з ними вперед  і вище,   чи ні. Все в нього поки що складається, на жаль, таким чином, що всяка  наступна  хвилина  витискає  без  сліду  минулу  хвилину  і  що  жодне явище  внутрішнього  глибинного  змісту  не  потрясає  його  (О.  Довженко, 187  слів).

 

Місто Івано-Франківськ

На передкарпатській рівнині, де зустрічаються швидкі води Надвірнянської й Солотвинської Бистриць, розкинувся Івано-Франківськ — найбільший економічний і культурний центр на заході України. Виникнення міста датується 7  травня 1662 року, коли воно одержало магдебурзьке право.

Польський  магнат  андрій  Потоцький,  якого  вважають  засновником міста,  дав йому назву на  честь новонародженого  сина Станіслава. а 1962 року, коли місто відзначало своє 300-річчя, одержало назву  Івано-Франківськ  на  честь  видатного  письменника  і  громадського  діяча, який багато разів  тут бував.

Після розпаду австро-Угорщини в листопаді 1918 року у Львові була проголошена Західноукраїнська Народна Республіка. Протягом січня — травня 1919 року в місті працював законодавчий орган та уряд ЗУНР — Національна Рада  і Генеральний  секретаріат.

Населення  Івано-Франківська  складає  235  тисяч  чоловік. Більшість жителів  становлять  українці  (92  відсотки). Проживають  також  росіяни, поляки, білоруси, євреї  та  інші національності.

Івано-Франківськ є туристичними воротами до найкрасивіших місць відпочинку  у Карпатах: Яремче  і Косів, Ворохта  і Верховина  (З журналу; 162  сл.).

Завдання

  1. Запишіть числівники  словами, поясніть орфограми.
  2. Випишіть складнопідрядне речення з кількома підрядними. Поясніть пунктограму.
  3. Виконайте синтаксичний розбір речення

Івано-Франківськ є туристичними воротами до найкрасивіших місць відпочинку у Карпатах: Яремче і Косів, Ворохта  і Верховина.

 

Могила в степу

Без курганів-могил важко уявити наші українські степи, їхні образи не раз зустрічаємо в народних піснях думах, в поезії Тараса Шевченка.

Ось вона, знаменита могила Солоха! Машини, залишеної край шляху, вже не видно, дерева смуги, віддаляючись, наче входять у землю, тепер тільки вершечки маслин срібляться над хлібним морем, проте  курган все ще від нас далеко; під палаючим сонце бредемо один за одним навпростець, не зводячи очей з цього дива, чий силует знайомий всім архітекторам світу.

Наближаючись, могила виростає, ми приголомшені її розмірами: вона величезна! і є в ній загадковість, є таємничість в її мовчанні. Про що протягом тисячоліть вона «з вітром говорила» серед цих степів? 
Схили круті, всуціль зарослі цупкою степовою травою. Ковзаючись по ній, піднімаємось на вершину. Перед нами — наче кратер вулкана: навколо — сліди розкопок. Однак все вже затяглося, здичавіло, поросло бур'яном, васильками.

Пора, однак, нам збиратись. Ще раз окиньмо поглядом ці прекрасні далі, золоті хліба, що тануть у мареві, рясні сади, погляньмо на сліпучі плеса дніпрові.

Прощаємось з могилою; степовий шлях стелиться перед нами, а задумливий силует Солохи не зникає ще довго з поля зору.

 

О. Довженко

Уляна стояла сама в скромній хатині тітки Антоніни й скидала з себе звичайний свій солдатський одяг — скинула шапку-вушанку, сіру шинель, гімнастьорку,  спідницю,  поскидала  важкі  грубі  чоботи,  до  яких  насилу була звикла. Потім, помившись холодною водою, вона почала вбиратись перед дзеркалом у давно  забуте,  здавалось, дівоче вбрання.

Тут невеличке  дзеркальце  відразу почало показувати Уляні  такі  зворушливі зміни й перетворення, що вона аж розхвилювалась, ледве стримуючи  сльози.

«Чи й  справді це  я? Невже  я? Як  хороше! Як же це  добре, що  я  така! Яке щастя, що не гнию в ямі, не нидію в рабстві. Що я жива й отака  от! Ой!» —  дивувалась Уляна,  торкаючи  легенько  свої  брови,  обличчя,  груди.

Вона  побачила, що  в  неї  гарна  ніжна шия  й  плечі, що  в  її  великих темних  очах  спалахують  іскорки  нерозтраченої  ніжності  й  юного  натхнення, що вся вона легка й  струнка.

Вона дивувалась  своїй вроді.

Перед  дзеркалом  у  напівзруйнованій  недогорілій  хаті  важкої  солдатської шинелі  воїна Великої Вітчизняної  війни  виникла,  як  таїнство, дівчина-наречена.

Материне шлюбне  вбрання —  біла  сорочка,  вишита  великими  червоними  квітками,  вишнева  шовкова  спідниця,  теж  у  квітку,—  все  так хороше  пахло  домом  і  давниною  безтурботного  дитинства  (О.  Довженко, 184  слова).

 

 

Писанка

Мудрі представники старшого покоління кажуть: «У світі доти існуватиме любов, поки люди створюватимуть писанки». Тільки велика любов може творити такі дива гармонії та уяви. Кожна писанка — це малесенький світ. Тут і небо із зорями, і вода з рибами, і дерево життя з оленями й птахами, і засіяне поле, і триверхі церкви — усе це вимальовано в певному порядку, щоб підтримувати лад і рівновагу в нашому великому світі.

На писанках найбільше бачимо знаків, що означають сонце. За допомогою символічних знаків на магічному яйці людина закликає до себе тепло й добробут, візерунки на писанці стають немовби мальованою молитвою. Ось значення деяких символів: сонце — джерело світла й тепла; хрест — символ Усесвіту, чотирьох сторін світу; спіраль — знак зародження нового життя; пташка — символ єднання земного й небесного, охоронець душ предків.

Кожен орнаментальний мотив — це окрема літера абетки. По­єднуючись, ці літери творять охоронну молитву за того, кому при значений оберіг. Писанки, на відміну від крашанок, не їдять, адже це обереги. Подаровані писанки тримають в оселі на почесному місці до наступного Великодня, а то й протягом багатьох років.

 

Природа

 

Кучеряві діброви, смарагдові левади й змолоділі поля мліють від радісних симфоній і веселих барв великого свята природи. У густих верболозах поміж плакучих верб, що замріяно полощуть у тихих плесах довгі віти, удень і вночі не втихають закохані соловейки. Мирно воркують лагідні горлиці, тривожно голосять одинокі зозулі. На тоненькій галузці крислатого осокора легенько гойдається округла ремезова колисочка.

Із-за темно-зелених стіжків гордовитого рогозу тихо випливає щаслива качина сімейка. Неповороткий сазан виринув з обжитої ями і вимальовує широкі кола на воді. Метушаться легкокрилі берегові ластівки. З-під похилого куща розлогої шелюги випурхнула блакитна пташка, плавно торкнулася водяного дзеркала – і вже в її довгому дзьобі тріпочеться срібляста верховодка.

У тінистому вільшанику, у вінку крислато-ажурної папороті, яскраво-жовтим букетом пишається болотяне верболіззя. Пишні левади пропахли медовим ароматом. Барвляться на них у веселому танку білі, салатові й голубенькі метелики, з досвітку й до смеркання заклопотано гудуть огрядні джмелі й трудівниці бджоли. Кому не хочеться поласувати духмяним медом з розмаїтого левадного травопілля!

Не скласти ціни скарбам, щедро розсипаним на річкових левадах!

 

Пунктуація диктант

Літературу можна б зрівняти з могутніми пасмами гір.  Вражають і приголомшують вони нас своїми потужними кам'яними сплесками, рвуться до неба, немов грізний крик землі, виповнюють простір такою несамовитою і неповторною красою, яка може зродитися тільки внаслідок невпинного мільйоннолітнього процесу творення. Здіймаючись своїми  непохитними валами, гори, ніби підкоряючись якійсь вивіреній силі, ревниво пильнують, щоб не дати перевищити себе, але безрадно завмирають перед видовищем кількох недосяжно високих вершин, що сяють у піднебессі, вкриті вічними, як і сама слава, снігами. Коли ж наблизитись до гір, коли сміливо й радісно заглибитись у їхній могутній світ, все майже вмить зміниться, зовні все постане в розчленованості, в сум'ятті, в боротьбі, в змаганні, вкриті вічними снігами вершини так само сяятимуть на сонці, але тепер уже не над одноманіттям хребтів, а серед сотень тисяч інших вершин, піків, гір, бескидів, скель, і важко буде визначити, що вище, перспектива змінюватиметься невпинно й нестримно, іноді нижчі затулятимуть від вашого зору вищих, мінливість і непевність гірського  світу для недосвідчених може бути навіть небезпечною, і порятуватися від цього можна тільки знанням, умінням і, сказати б, мистецтвом бачити, орієнтуватися, сприймати все не самим серцем, але й розумом.

Може, таке порівняння занадто суб'єктивне, але воно щоразу зринає, коли постають перед тобою імена великих: Гомера, Данте, Шекспіра, Сервантеса, Ґете, Пушкіна, Шевченка, Франка. Вони справді височать над світовою літературою, мов джомолунгми й монблани над гірськими пасмами, і коли до цих імен долучаються сотні й тисячі інших, вони з'являються перед твоїм зором то на короткий час, то на багато років, а то й на все життя.

 

Українська мова

Мови,  як  і  все  у  природі,  мають  свої  характерні  риси,  свій  образ.

Має  такий образ  і українська мова.

Який він, цей образ?

Українська мова сьогодні — це арена боротьби між уявою і штампом, між пошуком  і  зашореністю, між летом  і повзанням.

Це —  сьогодні. а до  сьогодні?

Зроджена в боротьбі та праці народу, українська мова зазнала чимало сторонніх впливів. Ці впливи були, з одного боку, корисні, а з  іншого — шкідливі.  І образ мови,  її  тональність —  змінилися.

Та мова, якою ми говоримо сьогодні, зазнала багато змін. Якби до рук Котляревського або Шевченка потрапив примірник сучасної газети, дуже важко було б переконати наших класиків, що це писане  їхньою мовою. Дуже  вже  багато  в  сучасній мові мулу,  непотрібного мавпування  і  плазування перед  іншими мовами.

Ми  знаємо,  що  в  нашому  світі  має  вартість  усе  самобутнє,  оригінальне,  первородне.  Коли  геолог  розглядає  пробу  гірської  породи,  він будь-що  хоче  очистити  її  від  домішок  і  дістати  «чисту  породу».  Збирач золота  відмиває  породу  і  дошукується  щирого  золота  (За  С.  Караванським; 162  сл.).

 

Чарівні дощі

Ось уже багато років народи деяких країн, наприклад Данії, Норвегії, Шотландії, Нової Зеландії,  спостерігають незвичайні видовища.

Під час дощу разом з краплинами вологи на землю сиплеться злива  мешканців  підводного  царства.  Так,  близько  тридцяти  років  тому на  Далекому  Сході  жителі  були  свідками  рясного  дощу  з  морських медуз.

Але це ще не все. Траплялося й  таке, що на  голови перехожих хлюпав дощ червоного, коричневого  або навіть  зеленого кольорів.

Це  явище  викликало  забобонний  жах  у  людей  неосвічених,  і  святі отці  дуже  вміло  користувалися  цим. Вони  називали  ці  дощі  карою  божою  за всі  смертні  гріхи.

Чимало  часу  спливло,  доки  люди не  знайшли  відповіді на  численні загадки природи, доки наука не  з’ясувала дійову суть походження багатьох чудес.

На нашій планеті подекуди виникають величезної сили урагани, а також повітряні вихори-смерчі. Під час урагану вітер переміщується з дуже великою швидкістю, руйнуючи все на своєму шляху. Всередині смерчу частки повітря обертаються  з дивовижною швидкістю, підхоплюючи з землі різні легкі предмети, гілки, сміття. Завдяки властивостям повітряних сил, які діють у смерчах, піднімаються високо в небо риби, медузи, різні водорості, жаби. А згодом, коли енергія вітру вщухає, смерч викидає  свою  «здобич»  десь  далеко  від  того місця,  де  він народився, просто на  голови  спантеличених людей.

І  в  червоних  дощах  нічого  надприродного  немає  (Із  журналу, 201  слово).